• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Поради психолога

/Files/images/ПОРАДИ ПСИХОЛОГА.png

Кризові періоди дитинства. Кризи 3 і 6 років

Вікові кризи – умовна назва перехідних етапів від одного вікового відтинку до іншого,що означає початок переходу від одного етапу психічного розвитку до іншого. Вікова криза виникає на стику двох вікових етапів знаменує собою завершення попереднього вікового періоду й початок наступного. Сутність кожної вікової кризи є перебування характеру внутрішнього переживання,що визначає ставлення дитини до середовища,зміну потреб та мотивів,які є рушійними її поведінці
Упродовж перших трьох років життя дитини змінюється так інтенсивно,як ні на жодному з подальших його етапів. До трьох років у неї більшою або меншою мірою формується характер,індивідуальне ставлення до світу,вона навчається діяти соціально прийнятими способами,у неї складається певне ставлення до себе.
Трирічний вік характеризується як «важкий». Його «важкість» полягає в тому,що дитина починає відокремлювати себе від рідних дорослих. Вона проявляє норовистість яка посилюється під впливом дорослих,які наполягають на своєму, проявляючи не меншу впертість.

/Files/images/730936e6jayp7jhz.gif

/Files/images/69993318.jpg

«Криза трьох років» -

визначення умовне, оскільки часові межі кризи набагато ширші. У одних дітей вона може початися в два роки десять місяців,в інших – і у три з половиною роки.
Першим свідченням початку кризи може бути поява негативізму,коли дитина перестає беззаперечно виконувати прохання дорослих. З одного боку,спробувати відокремити своє «Я» і формування своїх власних бажань – тенденція прогресивна. Але з іншого,за об’єктивної відсутності уміння висловлювати свою думку малюк вибирає найдоступніший спосіб:зіставлення себе з дорослим. Єдина мета дитини – дати зрозуміти оточуючим,що в неї є своя точка зору і всі повинні з нею рахуватися,зважати на неї. Для дитини важливого значення набуває її успішність або неуспішність і справах і іграшках, вона починає гостро й бурхливо реагувати на оцінювання,вчиться самостійно оцінювати результати своєї діяльності. Вона стає злопам’ятною і образливою,починає хитрувати. Дитина починає претендувати на рівноправність з дорослим. Величезне бажання отримати позитивну оцінку від,дорослих,бажання випередити однолітків часто підштовхують дітей до надмірного перебільшення своїх успіхів.
Така поведінка свідчить про помилки дорослих у вихованні. По – перше,якщо малюк почав відверто фантазувати,це свідчить про те,що батьки абр педагоги не помічають його реальний успіхів. По – друге, не слід»розкручувати» маленького фантазера,прагнути викрити його за усяку ціну.
Післякризовий період розвитку дитина безпосередньо залежить від того,як вона взаємодіє з дорослим. Можливі два варіанти:
1)якщо дорослий у цілому позитивно оцінював особистість дитини, тактовно і аргументовано вказував на недоліки та промахи, вмів підтримати й похвалити за старання і ініціативність,то дитина навчиться пишатися собою і своїми успіхами;
2)якщо дорослий прагнув будь – що підкорити дитину,карав її за свавілля,намагався спіймати на обмані,то,шпиче за все,у дитини розвинеться бажання протистояти дорослому,перемагати його і пори все досягти свого.
В іншому випадку гнівливість,дратівливість та впертість укорінюються,стають рисами характеру.

/Files/images/730936e6jayp7jhz.gif

Криза 6-7 років

Період 6-7 років називають критичним, або перехідним. У цей період відбуваються цілісні зміни особистості дитини, зумовлені виникненням новоутворень (символічна функція і уява, децентрація мислення, формування «внутрішніх етичних інстанцій, підпорядкованість мотивів, довільна поведінка, усвідомлення внутрішного «Я»), що призводять до подальшої емансипації дитини від дорослих. Усе це спричиняє руйнування минулої соціальної ситуації розвитку й виникнення нової, що відповідатиме новому складу особистості дитини, новим її потребам. Вікова криза 6-7 років є основою для виникнення нового типу взаємин дитини з дорослим. Тому вона закономірна і необхідна. Вихідним моментом зміни характеру взаємин є новоутворення кризи. В чому воно полягає?
Дитина втрачає безпосередність, наївність: вона починає приховувати свої справжні переживання, бажання, про які вже не можна дізнатися із зовнішньої поведінки. Це відбувається внаслідок узагальнення переживань, їх усвідомлення. Афект інтелектуалізується: виникає осмислена орієнтація у власних переживаннях, що дає змогу дитині встановлювати зв'язок між спонуканнями та вчинками, між намірами та результатами дій («А я навмисне Вам піддавався»). Дитина вже здатна до емоційного передбачення наслідків своєї поведінки для себе й оточуючих («Мене за це сваритимуть, буде соромно»). Формується мотиваційно-смислова регуляція своїх дій та вчинків.
Свої переживання дитина усвідомлює завдяки мові. Слово є засобом узагальнення й диференціації переживань. Дитина 7 років повинна вміти вербалізувати (озвучувати словом) такі основні емоції, як радість, горе, сором, страх, гнів, образа, здивування: «Я радий», «Мені соромно», «Ти мене образив» та ін.
Серед соціальних емоцій великого значення для переосмислення емоціогенних ситуацій набуває емпатія. Емпатія — це співчуття, що грунтується на здатності поставити себе на місце іншого, побачити ситуацію його очима, відчути його емоційний стан і врахувати його в своїй поведінці. У розвиток емоційної сфери дошкільника включається уява. Осмислені переживання свого динамічного «Я», здатність пізнавати емоційний світ інших людей і відгукуватися на нього є умовами для виникнення нових форм спілкування, які визначатимуть розвиток дитини в новому віковому періоді, що починається зі вступом її до школи.

/Files/images/730936e6jayp7jhz.gif

/Files/images/l_kjm__l.jpeg

Рекомендації для батьків:


1. Підтримуйте дитину у виконанні завдань розвитку;
2. Створюйте атмосферу любові, безпеки для своїх дітей;
3. Підтримуйте дитину у досліджуванні світу речей, людей, ідей, відчуттів: заохочуйте дитину радіти тому, що вона хлопчик або дівчинка, вчіть, що обидві статі хороші;
4. Давайте дитині інформацію про світ і коригуйте помилкову інформацію;
5. Відповідайте на запитання своєї дитини;
6. Забезпечуйте прийнятні позитивні і негативні наслідки дій дитини;
7. Хваліть за хорошу поведінку;
8. Адекватно реагуйте на прояви дитячої цікавості до людського тіла і різниці між хлопчиками та дівчатками.

Шкідлива поведінка батьків. Батькам не слід:

1. Дратуватись;
2. Проявляти непослідовність;
З. Не вміти чекати, коли діти навчаться думати самостійно;
4. Не відповідати на запитання;
5. Висміювати рольові ігри або фантазії;
6. Реагувати на фантазії дитини як на реальність;
7 Вступати з нею в суперечки про те, хто має рацію, а хто не має рації, або що краще чи гірше;
8. Ігнорувати дитину.

/Files/images/730936e6jayp7jhz.gif


ЯК БАТЬКИ МОЖУТЬ ВИРАЗИТИ СВОЮ ЛЮБОВ ДО ДИТИНИ

1. Дотик. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами (я тебе люблю). /Files/images/258760.jpg

2. Слова-заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам’ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м’яко, навіть тоді, коли ви не задоволені. Слід менше вимагати від дитини. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки.

3. Час. Це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме для того, щоб, щоб батьки звернули на неї увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній родині різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі. Які б заклопотані ви не були, хоча б кілька годин на тиждень приділіть насамперед своїй дитині.

4. Подарунок. Це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам’ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу – це плата, якщо намагаєтеся підкупити – її це хабар. Справжній подарунок не в обмін на щось, а просто так.

5. Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків – почути їх і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її сповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не тішить. Допомагати дітям – не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми справді багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різну мову нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту мову, яка розчулить серце дитини.

/Files/images/730936e6jayp7jhz.gif


ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ ІГРАШКИ

Багато батьків не хочуть миритися з таким положенням, коли діти, погравши з іграшками, відмовляються потім прибирати їх. Дехто з батьків вважає, що дитина може робити все, що вона бажає, а дорослі повинні забезпечувати йому свободу у всьому і не повинні примушувати малюка до яких-небудь дій. Звичайно, у кожної сім'ї є свої особливості і звички. Безумовно, вам вирішувати, чи слід привчати дитину до акуратності і порядку, і якщо привчати, то як і з якого віку. Але якщо вже ви ухвалили рішення навчити дитину прибирати за собою іграшки, то швидше доб'єтеся успіху, якщо виконуватимете декілька нескладних правил.
Перш за все, прохання прибрати іграшки повинне звучати доброзичливо. Прибирання не повинне стати покаранням, бажано, щоб вона стала завершальною частиною гри.
Якщо малюк ще настільки малий, що не розуміє сенсу що відбувається, не готовий до виконання ваших вимог, почніть разом з ним прибирати іграшки, обов'язково промовляючи вголос, що саме ви прибираєте, куди і навіщо. Якщо подібна спільна робота проводиться систематично, кожен вечір, в доброзичливій атмосфері, дитина незабаром привчиться виконувати її самостійно.
Крім того, у дитини швидше за все не з'явиться звички прибирати іграшки, якщо ви самі щодня не прибираєте за собою речі: одяг, взуття, книги, газети, прикраси. Тоді розкидані по квартирі речі стануть для неї звичним явищем. Адже для дитини раннього віку характерним є наслідування...
Для того, щоб полегшити малюкові процедуру прибирання, можна використовувати маркування на коробках або на стелажах. Наприклад, на коробці, в якій зберігаються машинки, можна намалювати машинки, на пакеті з м'ячами зобразити м'яч і т.д. Нікітін Б. П. радить, для того, щоб легше було
укласти кубики в коробку, на її дно покласти лист з розміткою, куди і як класти кубики (розмітка може бути як чорно-біла, так і кольорова). Звичайно, в цьому випадку необхідно враховувати вік і можливості дитини
Якщо у вас є необхідний для цього запас часу і терпіння, можна перетворити прибирання іграшок на цікаву гру. Можна запропонувати дитині помінятися ролями. Хай вона буде мамою, а ви - дочкою або сином. Приступайте до прибирання іграшок, слідуючи своїм новим ролям. Дитині це принесе задоволення, а ви отримаєте інформацію про те, як малюк сприймає вас і ваші прохання (або накази).
Не залишайте захід щодо прибирання іграшок на пізній вечір, якщо воно провокує виникнення негативних емоцій і у вас, і у дитини. Якщо ж прибирання перетворюється на прощання з іграшками, в укладання їх спати і стає необхідним ритуалом для малюка, то, звичайно, слід займатися цим безпосередньо перед сном.
Якщо ви самі вважаєте, що чистота і порядок в будинку необхідні, то твердо вводьте правило прибирати за собою іграшки. Хай дитина знає, що ви читатимете їй книжку або будете малювати з нею тільки в чистій кімнаті. Але дитина повинна знати, що це - правило для всіх членів сім'ї. Якщо ж ви пред'являєте дитині ультиматум: прибереш іграшки - тобі читатиму, не прибереш - не буду, то малюк швидше за все зробить висновок про те, що мамину або батькову любов і увагу необхідно щодня «заробляти».

ОТЖЕ, якщо дитина не хоче прибирати за собою іграшки:

  • Твердо вирішіть для себе, чи необхідно це.
  • Будьте прикладом для дитини, прибирайте за собою речі. Прибирайте іграшки разом з малюком.
  • Прибираючи іграшки, розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй сенс того, що відбувається.
  • Формулюйте прохання прибрати іграшки доброзичливо.
  • Не наказуйте.
  • Використовуйте маркування, схеми на коробках і ящиках для іграшок.
  • Враховуйте вік і можливості дитини.
  • Придумайте цікаву гру, щоб прибирання стало бажаним для малюка.
  • Зробіть прибирання іграшок ритуалом перед укладанням дитини спати.

/Files/images/730936e6jayp7jhz.gif


Психологічна характеристика розвитку дитини двох – трьох років

/Files/images/7MxjKcahJTs.jpgНайважливішим психічним новоутворення раннього віку є мовлення і наочно –дієве мислення. Свідчення від переходу від періоду дитинства до періоду раннього дитинства є розуміння призначення і спосіб використання предмета або речей.

Засвоєння предметних дій відбувається трьома етапами.
1)У результаті безпосереднього навчання або наслідування дій дорослого встановлюється зв'язок між предметом та його призначення.
2)Засвоєння функціональної ролі предмета,використання його суто за призначенням.
3)На базі знань про призначення предмета відбувається його використання для інших цілей.
Для того щоб предметна (наочна) діяльність носила розвивальний характер,необхідно освоєння дитиною різноманітних дій з одним і тим самим предметом. Тому предметно-розвивальне середовище,що оточує дитину,не повинно перевантажуватися великою кількістю іграшок.

Успішне оволодіння предметної діяльності є підставою для розвитку ігрової продуктивної(малювання, ліплення,конструювання)діяльність.
У цей період життя у дитини відбувається інтенсивне формування активного мовлення, яке здійснюється в процесі спільної з дорослим діяльність. Тому дуже важливо стимулювати в дитини не тільки розуміння мови дорослого,але й заохочувати її до активного мовлення та висловлювання своїх бажань.
Розвиток сприйняття відбувається на базі зовні орієнтованої дії(за формою, розміром,кольором)під час безпосереднього зіставлення і порівняння предметів. Завдання дорослого –правильно називати ознаки предмета та дії з ним. Для дітей такого віку найкориснішими є самонавчання (аутодидактичні) іграшки:мотрійки,укладки,піраміди. Дитину необхідно знайомити з колірним спектром,еталонами форми(основні геометричні фігури).Малюк у віці двох-трьох років здатний розрізняти:

- п’ять форм(коло,квадрат,трикутник,прямокутник,овал);
- Вісім кольорів(червоний, жовтий, синій, зелений, білий, чорний, фіолетовий, оранжевий).
Основний спосіб пізнання дитини навколишньому світі – метод проб і помилок,тому діти дуже люблять розбирати іграшки. Найважливішою здатністю,яка формується до трьох років,стає здатність дитини ставити яку – не будь мету в іграх і поведінці.
Впізнати і запам’ятати вона може тільки те,що їй сподобалося або просто запам’яталося само собою.

У цьому віці діти дуже сприйнятливі до емоційного стану оточуючих. Вони дуже схильні до так званого»ефекту зараження»:якщо одна дитина почне весело скакати по групі,то поряд із нею будуть,як мінімум,ще три»конячки». Активний прояв негативних та позитивних емоцій залежить від фізичного комфорту або відсутність.
Одними з умов упевненості і спокою дитини є систематичність,ритмічність і повторюваність її життя,тобто чітке дотримання режиму.

Основними рисами дитини двох – трьох років є відвертість,чесність і щирість. Вона просто не вміє приховувати свої симпатій або антипатії до когось або чогось. Почуття дитини нестійкі та суперечливі,а настрій схильний до частих змін.

/Files/images/730936e6jayp7jhz.gif


Психологічна характеристика розвитку дитини трьох – чотирьох років

Розвиток самосвідомості і виділення(виокремлення) образу»Я» стимулює розвиток особистості й індивідуальності. Малюк починає чітко усвідомлювати,хто він і який він. Внутрішній світ дитини наповняється суперечностями:вона прагне самостійності і в той же час не може впровадитися із завданням без допомоги дорослого,дитина любить рідних,вони для неї дуже значущі,але вона сердиться на них через обмеження її свободи.
До оточуючих у дитини формується власна внутрішня позиція,яка характеризується усвідомлення своєї поведінки та інтересом до світу дорослих.

Агресивність і невтомність малюків у цьому віці виявляється у постійній готовності до діяльності,дитина вже вміє пишатися своїми успіхами й критично оцінювати результати своєї праці. У неї формується здатність до ціле покладання:чіткіше уявити результат,порівняти його зі зразком,визначити відмінності.
На базі наочно – дієвого мислення до чотирьох років у дитини має сформуватися наочно – образне мислення. Іншими словами,відбувається поступове перенесення дій дитини з конкретного предмета на всі інші.

Як і в ранньому віці,в три – чотири роки у дитини переважає відтворююча уява,тобто дитина здатна лише відтворювати образи,запозичені із казок і розповідей дорослих. Великого значення в розвитку уяви дитини набуває досвід і знання дитини,її кругозір. Для дітей цього віку характерне змішування елементів, реального і казкового.
Пам'ять дошкільника трьох – чотирьох років мимовільна,характеризується образністю. Його діяльність більш притаманне пізнання,ніж запам’ятовування. Добре запам’ятовується тільки те. Що було безпосередньо пов’язане з його діяльністю.
Дитина не здатна тривалий час утримувати свою увагу на якомусь одному предметі,вона швидко переключається з однієї діяльності на іншу.

Емоційний стан дитини залежить від фізичного комфорту. На настрій починають впливати стосунки з однолітками та дорослими,тому характеристики,які дитина дає іншим людям,дуже суб’єктивні.
У три – чотири роки діти починають засвоювати правила взаємостосунків в групі однолітків,а потім паралельно ще й контролюється дорослими.

/Files/images/730936e6jayp7jhz.gif


Психологічна характеристика розвитку дитини чотирьох-п'яти років

У середньому дошкільному віці продовжує розвиватися активний інтерес до предметів і явищ навколишнього світу, а отже, і період активного формування власне пізнавальної діяльності, її мотиваційного та операційного компонентів.Дитина стає допитливою. Це нова, якісно вища сходинка в розвитку пізнавальної потреби дитини, яка є внутрішнім джерелом пізнавальної активності. Увага дитини з окремих предметів, їх назв і якостей переноситься на співвідношення і зв'язки між ними. Вона починає затримуватись на діях з предметами, помічати їх причини та наслідки, зацікавлюється взаємодіями предметів у навколишньому світі, що ведуть до появи нових запитань: Чому? Навіщо? Звідки? Як це відбулось? Дитина поступово переходить від поверхового відображення окремих розрізнених предметів і явищ до пізнання їх взаємозв'язків, взаємовідношень, від практичних спроб і помилок через постійне вдосконалення орієнтовних дій сприймання до мислительних дій. Особливістю пізнавальної активності дітей середнього дошкільного віку і є постійна взаємодія практичних, пробних та інтелектуальних дій.

Представлений у наочно-дійовому плані досвід, якого набуває дитина в процесі розв'язання завдань, є живильним грунтом для переходу до наочно-образного, а потім і до словесно-логічного мислення. Такий перехід відбувається на основі вдосконалення зорово-рухової орієнтувально-дослідницької діяльності дитини. Сприймання стає осмисленим, цілеспрямованим, аналітичним процесом. Зорове сприймання стає одним з основних процесів безпосереднього пізнання предметів і явищ. Діти навчаються розрізняти всі основні кольори, відчувати проміжні, оволодівати повним набором еталонів форм предметів. Удосконалюється уявлення про співвідношення предметів за розмірами: шириною, висотою, довжиною. Активно формується просторове сприймання. Воно узгоджується з практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних обстежувальних дій. Останні є істотними компонентами перцептивної діяльності й найважливішим показником її успіху. Як і раніше, найкраще сприймаються та запам'ятовуються діючі об'єкти, особливо дітей приваблюють їх функціональні ознаки.

Провідне значення в розвитку сенсорних процесів дитини в цей період відіграє мовлення. Називаючи ознаки предметів, дитина тим самим виділяє їх. Збагачення дитячого мовлення словами, що означають якості предметів, зв'язки та відношення між ними, сприяє осмисленому сприйманню.
У цьому віці активізується використання узагальнених уявлень про предмети і явища, завдяки чому дитина поступово звільняється від залежності безпосередніх контактів з навколишніми предметами. Так, п'ятирічна дитина може чітко висловити, який предмет вона хоче чи яку іграшку загубила. З'являються спроби висловити свої уявлення, образно представити задум-прохання. Поява символічної функції -значимий крок у розумовому розвитку, це початок зародження внутрішнього плану мислення.

Водночас дитяче мислення в цей період характеризується повною хаотичністю, розірваними знаннями. Дитина п'ятого року життя ще неспроможна поєднати окремі «здобутки» своїх роздумів у цілісний продукт. Але їй цілком доступне пізнання предметів та явищ у різних взаємозв'язках. Спеціальні експериментальні дослідження довели, що саме такі знання є універсальним засобом розвитку мислительної діяльності дітей. Засвоєння системи знань вимагає від дитини вміння активно використовувати наявний досвід для осмислення нової інформації.
Вирішальне значення в цьому процесі відіграє майстерність дорослого в спонуканні кожної дитини до вибіркової активізації наявних знань щоразу в новому аспекті відповідно до конкретної ситуації. Досвід такої діяльності в п'ятирічних дітей поступово призводить до якісно нового підходу в аналізі предметів і явищ навколишнього. Дитина щоразу відкриває для себе нові сторони вже знайомих об'єктів, проникає в нові їх зв'язки. Саме тут зароджується в дітей «загальне творче ставлення до дійсності», а пізнавальна діяльність набуває творчого характеру.

У психолого-педагогічній літературі середніх дошкільників часто й називають «чомучками», бо якраз у цей період вони активніше відкривають таємниці у відомих вже речах. Дитина сама ставить за мету знайти відгадки, за допомогою численних «чому» прагне проникнути в глибину явищ, які її приваблюють. Особлива роль дорослого виявляється і в тому, як реагувати на дитячі «чому?» Щоб стимулювати дитину до самостійного пошуку відповіді, дорослий повинен давати розгорнуті, серйозні, вдумливі, правдиві відповіді, оцінюючи значущість самих запитань і виявляючи своє позитивне ставлення до дитячих інтересів. Слід спеціально формувати в кожної дитини бажання і вміння запитувати й шукати власну відповідь на запитання.

Особливої уваги потребують дитячі запитання, що виникають у разі труднощів під час розв'язання пізнавальних завдань. Важлива сама їх поява, адже це свідчить про прагнення усвідомити причинні зв'язки. Водночас такі запитання ефективно впливають і на вдосконалення самого процесу пізнання, спрямовують розумові дії на пошук правильного рішення, певним чином упорядковують мислительні процеси. З'являються узагальнення, що допомагають збагнути причинно-наслідкові зв'язки, які дитина починає висловлювати в судженнях. Дитячі висловлювання дедалі більше стосуються пізнавальної діяльності й ситуації пізнання. Дитина майже синхронно діє і говорить про те, що робить, її висловлювання ніби завершують окремі етапи пізнання. Таке мовлення є засобом мислення й безпосереднього включення в пізнавальну діяльність. У дитячому мовленні також фіксуються основні істотні моменти пізнавального завдання. Це так званий якісний місточок для переходу на новий рівень:' можливість розгортати інтелектуальну дію в мовленнєвому просторі, абстрагуючись від практичної ситуації.

Особливою інтенсивністю характеризується розвиток у дітей цієї вікової групи пам'яті. Вона посідає чільне місце в розширенні в дитини досвіду пізнання та поширенні орієнтації її в навколишньому світі. У дітей з'являється потреба в довільному відтворенні, а згодом і довільному запам'ятовуванні. За допомогою дорослих діти починають оволодівати простим прийомом довільного запам'ятовування повторенням. Збільшується обсяг того, що відкладалося в пам'яті, Так, переказуючи казку, діти не лише відтворюють основні події, а й вдаються до подробиць, передають пряме і авторське мовлення. Серед специфічно дитячих видів діяльності для розвитку пам'яті найважливішими є мовленнєве спілкування, сприймання літературних творів і сюжетно-рольова гра.

Активно заявляє про себе на п'ятому році життя уява. Вона продовжує бути тісно пов'язаною з перцептивними діями. Поступово дитина навчається відрізняти свої уявні образи від самих предметів, означати їх словом, переносити їх функції на інші предмети. Стають помітнішими перші спроби керувати власними образами, змінювати їх відповідно до свого задуму. Дитяча уява розвивається в тісному взаємозв'язку з мовленням. Адже саме мовлення сприяє формуванню уявлень про предмет і дає змогу дитині уявити предмет, якого вона не сприймала. Обмежений розвиток мовленнєвих здібностей дитини однозначно гальмує і розвиток уяви.

Під впливом мовленнєвого спілкування з дорослими з'являються перші образи довільної уяви: перші прояви виникають то в малюванні на запропоновану тему, то в колективній грі. Як уже зазначалося, протягом середнього дошкільного віку психічні процеси дитини поступово набувають ознак довільності. Завдяки цьому дедалі більше дитячих бажань переходять у наміри, а наміри стають стійкішими.

Особливістю поведінки дошкільника є те, що, маючи намір, він прагне відразу його реалізувати, скорочуючи час, необхідний для обдумування, але достатньо не усвідомлює шляхів та засобів його втілення. Коли ж йому потрібно тривалий час діяти за наміром, то для його підтримки необхідні допоміжні спонукання. В цьому й виявляється недостатня свідома регуляція дитини. Вона не може розмірковувати, зважувати проблему з різних боків, їй легше відмовитися від бажаного майбутнього, ніж заради нього поступатися цьогочасними бажаннями.

У середньому дошкільному віці підвищується стійкість дитячих намірів завдяки оволодінню дитиною засобами для їх здійснення, набуття практичних умінь та навичок. Зростає здатність до вольових зусиль, а отже, починає розвиватися довільна поведінка. Свої вольові зусилля середній дошкільник може спрямовувати не лише на активізацію дій, а й на їх гальмування. Тут уперше з'являється свідомий контроль дитиною своєї динамічної активності. Однак цей контроль ще недосконалий і обмежений. Найкращих успіхів дитина досягає в грі, беручи на себе відповідну роль. Хоча й такий контроль є недостатньо усвідомленим, бо гра має афективний характер.

Для утримування мети і зберігання її потрібна ще зовнішня підтримка. Способи керівництва дорослим поведінкою і діяльністю також здійснюється наданням дитячим діям певного смислу, унесенням у них того чи іншого змісту, підтримкою і заохоченням дитячих зусиль. Корегуючи дії дитини, замість прямих вказівок варто застосовувати навідні запитання, що змушували б її міркувати, шукати вихід із скрутного становища. Під впливом такого стимулювання більш самостійними стануть думки і дії дитини.

Продовжуються усвідомлення дитиною знань про норми й вимоги, пов'язані з її належністю до певної статі, та формування адекватної поведінки. П'ятирічна дитина здатна розрізнити людей за їх статевою належністю й відповідно відносити і себе до групи чоловіків чи жінок. Це відкриває шлях до сприймання й оцінки дій власних і інших вчинків хлопчиків і дівчаток. Отже настав період первинної статевої ідентифікації за характером поведінки. (Наприклад, хлопчик повинен пропустити дівчинку вперед, запропонувати їй місце).

У п'ятирічному віці, крім основних специфічно дитячих видів діяльності, важливо приділити належну увагу і справжній діяльності — дитячому, самообслуговуванню. П'ятий рік життя — це чи не найважливіший період для формування операціональних можливостей дитини в найрізноманітніших побутових ситуаціях її життєдіяльності. Процес становлення особистісних утворень дитячої психіки — особливо індивідуалізоване явище. І тут, як ніде, потрібний особистісно-орієнтовний підхід дорослого. Особливого значення набувають оцінні судження дорослих, які є могутнім джерелом переживання дитиною власного досвіду успіху і невдачі в діяльності й спілкуванні з однолітками. Поглиблюється усвідомлення дитиною образу себе, вибудовується структура «Я», що чітко виявляється у власних бажаннях. Розпочинається активний період усвідомлення малюком свого місця в системі стосунків з дорослими

/Files/images/730936e6jayp7jhz.gif


/Files/images/DSC_2879.jpg

Поради батькам щодо оволодіння дітьми навичками адекватного реагування на ситуацію успіху/неуспіху

* Надайте дитині можливість самостійно розв'язувати складні ситуації. Обов'язково підтримуйте дитину щоб вона відчувала, що ви поруч, і прислуха­лася до ваших порад

* Не висміюйте невдачі дитини, якими дріб'язковими вони вам не здавалися б. За будь-яких обставин залишайтеся на боці дитини.

* Розповідайте дитині про власні поразки, помилки, переживання, що їх супроводжували. Проте не слід асоціювати свої невдачі з невдачами дитини.

* Заохочуйте дитину до прийняття позиції іншої людини, аналізування власних емоцій тощо. Так вона матиме змогу поглянути на себе ніби збоку, зрозуміти переживання інших.

* Пам'ятайте, що той, хто програв, — не жертва. Не поспішайте втішати ди­тину — можливо, вона й не збиралася страждати. Ліпше закцентувати увагу на тому, що під час гри, змагання, конкурсу всім було весело та цікаво.

* Не робіть вигляд, ніби нічого не сталося. Якщо після поразки дитини жод­ним чином на це не відреагувати, вона може подумати, що сталося щось на­стільки жахливе, що про це не можна навіть говорити./Files/images/Plach.jpg

* Почекайте, поки мине перше розчарування дитини через поразку. Після цього запропонуйте обговорити, що цього разу їй не вдалося. Також можна проаналізувати прийоми, які застосовували переможці.

* Не порівнюйте свою дитину з іншими, успішнішими дітьми чи тими, кого теж спіткала невдача.

* Навчайте дитину поважати почуття інших. Обов'язково похваліть її, якщо вона відзначилася, досягла успіху. Проте зверніть її увагу на дітей, які про­грали і через це засмутилися. Поясніть, що не варто перед ними хизуватися своєю перемогою, ліпше підбадьорити їх.

/Files/images/730936e6jayp7jhz.gif


Психологічний супровід дитини-шульги в дитячому садочку

Для успішного навчання дитині треба вільно орієнтуватися у просторі та мати уявлення про основні просторові поняття. Наукові дослідження доводять,
що недостатньо сформоване або викривлене просторове сприймання у дошкільників безпосередньо впливає на рівень їхнього інтелектуального розвитку. Такій дитині під час конструювання важко скласти ціле із частин, відтворити задану форму, у неї порушена графічна діяльність, окрім того, нерідко виникають труднощі під час читання та лічби. Тому формування просторових уявлень у дитини-шульги — важлива умова для її гармонійного розвитку.
Проблема орієнтації людини у просторі є багатогранною. Для успішного орієнтування у просторі їй потрібні уявлення про величину і форму всього, що її оточує, а також навички сприймання простору, розуміння різних просторових відношень (визначення положення предмета у просторі відносно інших предметів, сприймання глибини тощо).
Для орієнтації у просторі людина має: встановити мету та обрати маршрут; дотримуватися напрямку руху; досягти остаточної мети.
Більшість праворуких людей легко справляються з подібними завданнями. Однак у дитини-шульги відсутні будь-які загальноприйняті просторові навички, у неї немає чіткого уявлення про те, де знаходиться, наприклад, права чи ліва рука. Тому навіть такий простий алгоритм дій може виявитися для неї «вищою математикою». А отже, дитина-шульга має велику потребу у спеціальних заняттях, метою яких є розвиток просторового сприймання та орієнтації. Особливо гостро ця проблема постає напередодні вступу до школи. Адже вміння орієнтуватися на сторінці зошита та підручника є однією із необхідних навичок для успішного оволодіння програмовим матеріалом.

Ознаки недостатнього розвитку просторового сприймання та орієнтації в різних видах діяльності у дітей старшого дошкільного віку:

* самообслуговування — уповільнене формування навичок; надягають речі здебільшого навиворіт чи задом наперед тощо;

* письмо — дзеркальне написання букв і цифр; порушена орієнтація у зошиті;

* читання — короткі слова читають з кінця, під час звуко- буквеного аналізу викладають схему слова у зворотньому напрямку;

* лічба — важко оволодівають зворотнім рахунком, мають проблеми під час лічби групами;

* рухова активність — уповільнений темп реакції; втрата орієнтації в рухливих іграх та на фізкультурних заняттях; важко виконують повороти ліворуч, праворуч; мають незграбний і безпорадний вигляд під час відтворення цілісності руху при його послідовному розгортанні, наприклад, у танці чи у танцювальних складових рухливих ігор.


/Files/images/730936e6jayp7jhz.gif

Кiлькiсть переглядiв: 1748