Це корисно і цікаво знати!

Обережно: сучасне медіасередовище , його вплив на психіку дитини дошкільного віку

Інформаційно-комунікаційні технології стрімко входять у наше життя. Майже щодня людство віднаходить нові надсучасні гаджети для користування. Інформація, яка лине звідусіль, має очевидний вплив на сучасну людину, дитину. Чи контролюють батьки, яку медіапродукцію споживають їхні діти? Чи “вмикають фільтр”, який би “відсіював” далеко не корисну, не добру, руйнівну інформацію? І які наслідки недбалого ставлення дорослих до медіасередовища дити­ни?

Сьогодні медіа дає про себе знати всюди – на­віть у підземці метрополітену. Проїзд у маршрутці тепер теж має ознаки надсучасності. Те­леекрани салонах маршрутного таксі , найрізнома­нітніша реклама всюди блимає вогнями, відлякує і водночас приваблює, спантеличує, зацікавлює, вводить у стан агресивності, а інколи має і проти­лежний ефект – викликає млявість, пригніченість, апатію.

На свідомість дітей та дорослих одночасно діє безліч джерел інформації. Це призводить до того, що мозок починає працювати в нав’язаному режи­мі, стає “зомбованим”.

Телебачення, радіо, Інтернет – це те повсяк­денне тло, від якого ми стаємо психологічно залежними.

Блокування захисних механізмів відкриває ін­формаційному потоку вхід до святої святих людсь­кого розуму – підсвідомості. Так виникають пе­редумови для кодування свідомості й “зомбування” особистості. При цьому система внутрішнього за­хисту (“внутрішньої цензури”) практично вимика­ється. Етичні бар’єри – сором, воля, совість, ува­га – виявляються заблокованими.

У такому медіасередовищі, створеному засо­бами масової інформації, зростають сучасні діти.

Поняття медіасередовище включає дві складові: медіа і середовище.

Характерні ознаки медіа - технічні засоби створення, копіювання, тиражування, запису, по­ширення інформації та обміну між суб’єктом (авто­ром) та об’єктом (масовою аудиторією).

Поняття середовище науковці визначають по-різному, зокрема як сукупність впливів, що змінюють і визначають розвиток життя; або як усе те, що оточує, пронизує, залучає до орбі­ти діяльності суб’єкта; або як предмет, або як засіб, або як умови. Найчастіше під середови­щем мається на увазі сукупність умов і впливів .

Таким чином, сучасна дитина перебуває під постійним впливом аудіовізуалізованої інформа­ції. У медіасередовищі діти отримують можливість пізнавати життя через образи, репрезентовані аудіовізуальними (екранними) медіями, переду­сім – телебаченням. Для значної кількості сучас­них дітей це замінює традиційні джерела соціалі­зації і пізнання.

Помічено, що з часом “теледіти” втрачають природний інтерес до реального життя. Психо­логи стверджують, що телеекран (Інтернет) для сучасної дитини – не тільки інформатор, а конструктор картини світу. В свідомості ма­люка відбувається процес переоцінки традицій­ної системи цінностей. І це зумовлює небезпеч­ні духовні підміни – виникає агресія до живих істот, формуються цинізм, байдужість до чужих переживань. Особливо небезпечно те, що діти під впливом того, що бачать, починають вважа­ти насильство нормальною моделлю поведінки. Дитина ніби “відходить” від реального світу, за­нурюючись у фантастичний.

В останні роки стає дедалі більше дітей, які не можуть у дитсадку, а згодом і в школі, сприймати інформацію на слух. Учені вважають, що причина в тому, що цих дітей з раннього дитин­ства “виховував телевізор”, тож вони сприймають переважно тільки зорову інформацію. Словесно, логічно, зв’язно відтворити події можуть рідко. Піз­ніше ці діти погано читають у школі, їм важко пере­казувати тексти, творче мислення в таких малюків недостатньо розвинуте, вони схильні до агресії, проявів негативізму.

Отже, як бачимо, продукція “медіаринку” має перебувати під пильною батьківською цензу­рою. Пам’ятаймо: дитина майже всю інформацію сприймає у вигляді образів. З них, як з кубиків, вона і будує свою модель світу.

Яку медіапродукцію можна пропонувати дітям?

З десяток років тому головним заняттям дошкіль­нят були різноманітні ігри, малювання, ліплення, слухання казок, відвідування гуртків за інтересами, заняття спортом. Звісно ж, вечорами діти дивили­ся мультфільми у передачі “На добраніч, діти!”. Це був своєрідний ритуал підготовки до сну. А у ви­хідні дні “В гостях у казки” з улюбленою ведучою Валентиною Леонтьєвою, “Будильник”, “Катрусин кінозал”, “АБВГДейка”. Які незабутні приємні спо­гади: на ці дитячі передачі чекали з нетерпінням, бо їх було небагато.

Сьогодні індустрія медіапродукції для дітей дуже строката: мультиплікація, телепередачі, ди­тяча преса, комп’ютерні ігри, відеоігри, фотогра­фія, Інтернет – сайти, радіопередачі, документальні фільми, сканографія (новий напрям у сучасному фотомистецтві), книги, фільми-казки, докумен­тальні фільми про флору, фауну, дитяча літерату­ра, в тому числі й комікси.

Лікарі зазначають: середня тривалість пере­гляду мультфільмів, дитячих передач становила у 80-ті роки XXст. 3-5 годин на тиждень, тобто 5% вільного часу, або ж ті самі 30 хвилин на день, які офіційно дозволені дошкільнятам Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я.

Сьогодні ситуація різко змінилася. За даними ЮНЕСКО, сучасні дошкільники віком 3-6 років присвячують перегляду телепередач, мультфільмів у середньому 3-4 години на день, тобто близь­ко 23-24 години на тиждень. Уявімо, ціла доба у розпорядженні дитини-дошкільника і це лише на віртуальне спілкування! Чи не забагато? Психологи стурбовані тим, що на пасивну розвагу витрача­ється цінний час, який би варто було присвятити істинно потрібній і важливій діяльності — провід­ній у дошкільному віці – грі. Перегляд телепередач забирає час на читання книжок, при цьому втра­чається живе спілкування з однолітками й дорос­лими. Дитина, таким чином, опиняється поза реаліями звичайного життя. Звідки ж тут виро­блятиметься життєва компетентність?

Діти засвоюють інформацію набагато ефек­тивніше, аніж дорослі, по-перше, запам’ятовують усе набагато швидше, а по-друге, сприймають її безпосередньо (без внутрішньої критики). Пере­глядаючи фільми, дитина малює за ними свою картину світу, “будує свою особистість”. Тож над­звичайно важливо, щоб діти отримували якісний медіапродукт.

Діти різного віку дуже люблять мультиплікаційні та художні фільми-казки. Яскраві, образні, із захо­пливим сюжетом, дібрані за віком, вони формують у малих уявлення про добро і зло, еталони гарного і поганого.

Добрий, якісний мультфільм – конче по­трібний матеріал для розвитку ігрових сюже­тів, для малювання, ліплення та й загалом особистісного становлення дитини. Адже він формує в дитячій свідомості модель навколишнього сві­ту, образи мами і тата, друга і ворога, всього того, на що він орієнтуватиметься все життя як на духовний компас.

Діти завжди асоціюють себе з голов­ним персонажем твору, чи то книжки, чи то мультику. Зазвичай дівчаток ваблять жіночі образи, а хлопчиків — чоловічі, що цілком закономірно. Переглянувши фільми про принцес, добрих фей і пра­цьовитих героїнь, дівчатка і самі хочуть бути такими, причому не тільки зовні, а й наслідуючи їхні душевні якості. Візьмемо, наприклад, Попелюшку. Гарна, скромна, добра, працелюбна, весела, незаздрісна. Хочете бачити ці риси в дитині? Сміли­во демонструйте їй саме цей мультфільм про цю чудову дівчину.

З хлопчиками справа дещо інакша. Сьогодні дуже багато художніх і мульти­плікаційних фільмів, у яких демонстру­ється агресія, війна, яка ініціюється саме сильною половиною людства. І, на жаль, агресивна поведінка стає взірцем для хлопчиків. Зрозуміло, класичний образ справжнього чоловіка – воїн, лицар, герой. Тож, демонструвати хлоп’ятам фільми про боротьбу, героїзм, звісно, треба, але дуже вдумливо відбираючи їх із того нестримного потоку, який пропонується телеба­ченням. Є чудові мультфільми: “Іван Царевич і Сірий Вовк”, “Добриня Микитич і Змій Горинич”, “Альоша Попович і Тугарин Змій” та інші. Ви­бирайте фільми про мужність, у яких головний герой бореться за правду, але не вдається до невиправданих жорстокості, убивства.

Повірте, у фільмах про холоднокровних роботів-убивць немає нічого корисного для вашої дитини.

На жаль, не всі сучасні мультфільми відповіда­ють наведеним вимогам. Більшості з них прита­манні певні ознаки, які роблять їх небажаними для перегляду дошкільнятами. Тож, перш ніж пропону­вати дитині переглянути мультфільм, обов’язково перегляньте його самі, зверніть увагу, чи нема у ньому наведених нижче небезпечних моментів.

Небезпека сучасних мультфільмів

1. Сюжети мультфільмів надто легкі, розважальні

Після перегляду сюжет майже відразу забу­вається, отже, не дає “поживи” для осмислення. Некорисність посилює багатосерійність, через яку виникає екранна залежність. Дітям важко від­творити сюжет мультфільму, хоча він нескладний. Вони мають його переглянути кілька разів.

2. Персонажам притаманні якісь особливі над-можливості – вони “супер” у різних варіаціях

Це породжує в дитини відчуття власної непов­ноцінності. Існує навіть такий термін “каучуковий” персонаж. Під дією афектів – радості, гніву, лю­бові — його тіло може “розширюватися” чи “зву­жуватися”. У таких персонажів неправдоподібно витягуються руки й сплющується голова, вони можуть закручуватися й розкручуватися, немов спіралі. Виникає педагогічна претензія, претензія серйозна та принципова: спостерігаючи цих пер­сонажів, можна дійти висновку, що вони не відчу­вають болю. А як же тоді вчити малих жаліти ко­гось, співчувати, пропонувати допомогу?

3. Демонструється і не засуджується девіантна поведінка персонажів

Персонажів, які порушують загальноприйня­ті правила, ніхто не виховує і не каже їм, що так робити не можна. Демонструються небезпечні для життя, безглузді форми поведінки, сцени неґреч­ного ставлення до людей, тварин, рослин. “Вихов­ний ефект” від таких переглядів першими відчують близькі дорослі у формі цинічних висловлювань, негарних жестів, непристойної поведінки, грубості, навіть бійки з боку дітей. З давніх-давен малюків виховували на позитивних прикладах. Негативні не демонстрували, якщо вже так траплялося, це завжди супроводжувалося належним коментарем, моральною оцінкою.

4. Багато сучасних мультфільмів мають чітко ви­ражену статеву адресацію: для дівчаток, для хлопчиків

У дошкільному віці такий поділ не має розвивального значення і лише стає перепоною для спілкування і спільних ігор хлопчиків та дівчаток. І дівчаткам, і хлоп’ятам будуть корисніші твори про дружбу, сміливість, любов, гарні вчинки, спільні справи.

5. Зарубіжні мультфільми адресовані старшій віковій аудиторії. Однак батьки пропонують їх малюкам, починаючи з 2-3 років

Висновок про шкідливість – очевидний.

6. Мовний супровід – надмірний, позбавлений художності.

Персонажі постійно промовляють довгі моноло­ги, коментують найдрібніші події чи поворот сю­жету, свої думки та обговорюють вчинки інших. Мова сучасних супергероїв та їхнього оточення в цілому примітивна, рясніє жаргонізмами, сленговими словами та вигуками. Озвучення зарубіжних мультфільмів часто буває занадто манірним із гро­тескними інтонаціями та голосами. Крім того, дуже втомлює текст, який звучить синхронно з мовою персонажа. Це дратує, не сприймається, втомлює слух.

7. Музичний супровід – примітивний, невідповід­ний загальному емоційному настрою, перебігу подій

Якщо мелодія, що супроводжує сюжет, бідна, то вона й не запам’ятовується дітям, не виконує сво­єї прямої функції – підсилювати сюжет, сприяти розвитку емоційного сприймання дитини. Якщо, до всього ж, вона й не відповідає подіям на екрані, перебиває слова персонажа, це негативно впли­ває на нервову систему, перешкоджає адекватно­му сприйманню.

Як впливає реклама?

Окрім небезпек неякісних мультфільмів, на ди­тину чатують й інші загрози, створені сучасним медіасередовищем.

Чи помічали ви таке застереження унизу рек­лам, які демонструють по телебаченню: “Не від­творювати у реальному житті”. Можливо, й не по­мічали, бо шрифт дрібний, важко читається, він не привертає до себе уваги. А от сам сюжет реклами! Переважно захопливий, феєричний: спортивної статури красень зістрибує з висоти хмарочоса, в нього виростають за спиною крила, він починає вільно літати і не розбивається. Завтра ми його знову побачимо на екранах. А тепер спробуймо переконати нашого Сашка чи Дмитрика, що так робити не можна, що життя одне, що стрибати з дахів у жодному разі не можна!

Дошкільнятам ще важко відрізняти реальне від вигаданого. Реклама ж видається їм переконливі­шою, аніж просто собі розмова з батьками про не­безпечність тієї чи іншої ситуації.

Вплив реклами має магічну силу. Діти дивлять­ся її, як заворожені. Через рекламу знецінюються важливі етичні категорії. Мрії про щастя починають здаватися легкодосяжними.

Дорослі мають раз по раз пояснювати дитині, що рекламу треба сприймати вибірково і що від­сутність певної речі, навіть дуже гарної, зовсім не означає, що життя від цього стане гіршим.

Що робити батькам?

Отже, щоб ефект впливу медіаполя був пози­тивним, батьки мають вчитися слухати й чути свою дитину, бути толерантними і терплячими, розуміти її, вчасно помічати в ній небажані зміни. Любов до дитини має виражатися не лише в подарунках — іграшках, солодощах, а ще й у частішому спілку­ванні із сином чи донькою.

Важливо відбирати лише якісні, добрі, піз­навальні й розвивальні мультфільми, телепе­редачі, відеоролики. Обов’язково обговорюва­ти з малечею переглянутий сюжет, персонажів, аналізувати образи, привертати увагу малюка до того, що лишилося непоміченим, спонукати творчо осмислювати побачене.

Знайомте дитину з добрими дитячими жур­налами, спрямованими на особистісний розвиток малюка, його моральне становлення, позбавлени­ми агресивності. Таким виданням, зокрема, є жур­нал “ДЖМІЛЬ”, який подає зразки мудрої конструк­тивної поведінки і розвивальної діяльності, формує світле позитивне світобачення, дає в руки дитині інструменти для творчого самовираження. У про­цесі читання журналу, пошуку відповідей на його запитання, варіантів розв’язання задач і спосо­бів виконання завдань і дорослий, і дитина разом розмірковують, обговорюють, висловлюють думки і почуття, разом творять красу, що дає їм спільну радість і краще розуміння одне одного, а доросло­му іще важелі позитивного впливу на малюка.

Пам’ятайте: існує безліч цікавих і корисних для дитини спільних справ, окрім тих, що пов’язані з Інтернетом або телебаченням.

Наприклад, можна разом щось зліпити чи на­малювати: тато чи мама ліпить тулуб зайця, а ди­тина – голову, вуха, хвостик. Погортайте разом улюблені книжки, розгляньте ілюстрації, сімейні фотографії. Побувайте в музеї, театрі, на виставці або просто погуляйте. Разом піклуйтеся про хат­ню тваринку, доручивши дитині посильні для неї справи (малюк може мити посуд для тваринки, насипати корм). Спільні прогулянки з тваринкою зближуватимуть дитину й батьків. Єдине, що тре­ба обговорити заздалегідь, це правила, за якими варто діяти, вигулюючи домашнього улюбленця.

Ми розуміємо: те, про що ми говорили в цій статті, вимагає від батьків певних зусиль, праці, часу. Однак, доклавши їх, ви зможете захистити дитину від інформаційних потоків, які не дають доброї поживи ні розуму, ні серцю, руйнують духовне здоров’я.

Будемо реалістами: зовсім уникнути медіасередовища сьогодні неможливо. Тож давайте разом виховувати у дітей культуру користування інфор­мацією.

Як навчити дитину зав'язувати шнурки

Координація роботи очей і рук - так дослідники називають рухову здатність, яка повинна бути розвинена у дітей, щоб, наприклад, навчитися зав'язувати шнурки. У деяких дітей у п'ять років вона вже цілком розвинена, іншим дітям на це може знадобитися більше часу.

Навчання у грі

Найкраще дитина навчається в ігровій формі, тоді у нього з'являється інтерес до подій. У дитячих магазинах продається багато ігор-шнурівок, вони спеціально призначені для розвитку дрібної моторики. Легко виготовити такий посібник для навчання малюка шнурівці самостійно. Це може бути вирізаний з щільного картону різнокольоровий черевик з двома паралельними рядами дірочок. Робити це можна, починаючи вже з дворічного віку. Покажіть дитині, як складати шнурок навпіл, а потім дуже повільно просуньте його через дірочки і затягніть. Тепер нехай малюк спробує сам. Обов'язково похваліть дитину, якщо у нього виходить. Наступний крок - формування та зав'язування петельок.

Способи зав'язування шнурків

Є пара способів зав'язувати шнурки - з одного петлею або з двома. Щоб з'ясувати, який спосіб більше підходить вашій дитині, попросіть його виконати просту вправу: підняти праву руку, а ліву прибрати за спину. Якщо він зміг виконати одночасно обидва ці рухи, то він освоїть і «метод одній петлі». Але щоб не заплутати малюка і не плутатися самому, можете навчити його тому способу, яким користуєтеся самі і надалі його дотримуватися. З самого початку і назавжди стиль зав'язування залишиться тим самим.

Перший спосіб - це так званий «бабусин вузол», він хоч і простий у виконанні, має властивість постійно розв'язуватися. Складається спочатку одна петелька, потім інша, потім перехлест одній петлі через іншу і протягування будь-який з них в серединку. Можна пограти в зайчат, складаючи кінчики шнурків у вигляді заячих вушок, які потім потрібно переплести між собою.

У другому способі ми будемо «ловити зайця». Цей варіант набагато надійніше. Швидко проробляємо першу частину вузла, а далі проговорюємо: йде заєць (беремо один кінець шнурка і робимо петлю), і ми його ловимо (другим шнурком обмотуємо цю петельку і з серединки витягуємо вже готову другу петлю назовні).

Використовуючи другий спосіб, можете розповісти таку казочку: зустрілися два черв'ячка Тім і Том (лівий і правий). «Підемо гуляти?» - Каже один. «Пішли!» - Відповідає другий (перехрест шнурків). Взяли вони один одного за ручки (вузол). Йдуть і веселяться (помахати шнурками). Назустріч їм зайчики стриб і Скок (робимо вуха з шнурків). Запросили зайці черв'ячків пити чай з пряниками. Взялися вони всі разом за руки (перехрест вух) і побігли в норку-комірчину (одне вухо в дірочку).

Буде спочатку важко протягувати вухо в дірку і зав'язувати міцний вузол, але з часом все налагодиться! Обігрувати ситуацію. Говорите «дитячими» голосами, імітуючи тварин.

Наочна демонстрація і практичні поради

Починати тренуватися краще на великих шнурках, наприклад на знятому з татової ноги черевику. Отже, сідайте з дитиною удвох на диван (поряд або у нього за спиною), кладете черевик перед собою, носком від себе, і повільно починаєте показувати, як ви зав'язуєте і розв'язує шнурки. Повторіть на очах у малюка процедуру зав'язування до десяти разів.

Тепер дайте йому спробувати самому. Давайте прості вказівки, розбивши процес покроково. Не потрібно направляти руки дитини своїми руками. Просто візьміть собі інший черевик і кілька разів продемонструйте, в якій послідовності виконувати дії.

Якщо справа не рухається, дитина не хоче нічого робити, ймовірно, він все ще не розуміє - як?! Спробуйте переключити його увагу на інше, більш великий об'єкт. Запропонуйте малюкові потренуватися з поясом на вашому халаті. Деяким дітям легше освоїти зав'язування вузлів на товстих зав'язках. Коли він достатньо впевнено опанує даними навиком зав'язування, можна переходити знову до шнурка.

І не забувайте, що похвала стимулює старання. Якщо дитина від вас чує тільки те, що він все робить неправильно, у нього відразу пропадає бажання тренуватися. Хваліть його за будь маленький успіх! Трохи терпіння і ви отримаєте бажаний результат, а ваш малюк - почуття впевненості і самостійності.

10 факторів чому корисно читати дитині вголос

1. Приділяти читанню треба щодня не менше 1 години на день. При цьому читати дитині не обов’язково безперервно цілу годину, можна читати уривками, по 10-15 хвилин, у вільний від гри та прогулянок час.

2. Важливо, щоб читання для дитини було справою систематичною.

3. Читання – це не лише обмін інформацією, це значно більше. Це спільне дозвілля батьків і дітей, прояв любові.

4. Читання – це емпатійна взаємодія, тобто читання формує у дитини здатність емоційно відгукуватися на переживання іншої людини.

5. Саме під час читання книжок дитина навчається розрізняти добро і зло, засвоює перші норми моралі, вчиться співчувати героям книжки.

6. Діти, яким читають із раннього дитинства, за своїм розвитком до 7 років випереджають однолітків на 1-2 роки.

7. У дітей, яким батьки читають регулярно не менше 1 години на день, словниковий запас у 2-3 рази більший, ніж у тих малят, кому батьки не читають.

8. Читати дитині вголос необхідно до 12 років, навіть попри те, що дитина вже вміє читати сама. Адже самостійне читання для дитини – величезна робота, а коли читає дорослий, дитина краще засвоює інформацію, запам’ятовує слова і сприймає переживання героїв.

9. Хочеш, щоб читання книжок приносило дитині максимум користі? Тоді активізуй читання своїми запитаннями по тексту: що більше сподобалося з прочитаного, що хотів сказати, зробити герой, як би ти вчинив на місці героя? Це допоможе розвивати у дитини мислення, пам’ять, мовлення й уяву.

10. Читання вголос – це один із перших і кращих методів виховання дитини, адже читання одночасно і навчає, і розвиває, і розважає.